ВО "Свобода"

ENG

15 липня 2016
Андрій Іллєнко: У демократичних країнах ЗМІ не можуть собі дозволити подавати маніпулятивну інформацію…
Андрій Іллєнко: У демократичних країнах ЗМІ не можуть собі дозволити подавати маніпулятивну інформацію…

Народний депутат-свободівець узяв участь у конференції в Берліні, присвяченій ролі медіа у виборчих кампаніях.

На початку липня в Берліні відбулася конференція про роль медіа у виборчих кампаніях - її організували ПАРЄ та Рада Європи. Участь у конференції взяв і народний депутат-свободівець Андрій Іллєнко. Націоналіст працює в комітеті з правової політики та правосуддя, який у цьому скликанні опікується й питаннями, пов'язаними з виборчим законодавством, зокрема свободівець є співголовою відповідного підкомітету. Розпитуємо Андрія Іллєнка про міжнародну конференцію, яка розглядала вельми актуальні для України питання.

- Учасниками конференції, - розповідає Андрій, - були представники багатьох країн Європи, і частина з них - представники Європейського Союзу, а частина - з країн східного партнерства: України, Білорусі, Грузії, Азербайджану… Протягом конференції її учасники багато спілкувалися - офіційно та неофіційно. Найцікавіше, звичайно, те, як у європейських країнах розв'язують ті проблеми, які виникають з медіа під час виборчих кампаній. Наприклад, у Франції є спеціальна служба, яка в передвиборчий час моніторить за дуже суворими правилами весь медіаконтент, і якщо зауважує "перекос" у котрийсь бік - певного кандидата або політичної сили - то застосовує дуже серйозні санкції.

Під час конференції всіх цікавило й те, що робити в ситуації (яка, до слова, є типово українською) - коли кандидат на виборах на момент кандидування уже є посадовою особою. Наприклад, міністром, головою місцевої адміністрації тощо. А засоби масової інформації показують його нібито не як кандидата, а як чиновника, що, до прикладу, відкриває школи чи дитсадки і взагалі частенько на ТБ перерізає розмаїті стрічки. Так от, виявляється, що в демократичних цивілізованих країнах це все вважається агітаційною інформацією. І неважливо - хто цей чиновник, і що це, можливо, його посадові обов'язки, а сюжети у ЗМІ - висвітлення його роботи. Все одно такі сюжети слід зарахувати до його агітаційного часу. І якщо чиновник того агітаційного часу "перебирає" - то це вважається порушенням правил. Винятки можуть бути хіба що для перших осіб, керівників держави, скажімо, президента чи прем'єр-міністра, і то в окремих ситуаціях: якщо це, наприклад, звернення до нації…

Що ще цікаве для нас у практиці демократичних країн - то це дуже високі вимоги до оприлюднення соцопитувань. Переважно в країні є лише декілька соціологічних служб, які мають відповідні ліцензії (отримати їх, до слова, дуже складно) і які мають право публікувати перед виборами висновки своїх соціологічних досліджень. Якщо ж соцопитування оприлюднила фірма, яка не має відповідної ліцензії - це дуже серйозне порушення, яке може мати дуже серйозні наслідки.

Ще приклад. Відомою в медіа є практика так званих вуличних досліджень, коли перехожих запитують на камеру, що вони думають про того чи іншого політика. Так от. Робити цього в передвиборчий період категорично не можна. По-перше, ми не знаємо, яку насправді відповідь дала людина і як її слова потім були змонтовані. Не знаємо, скількох людей насправді опитали і які вони давали відповіді. Можливо, зі 100 людей 10 сказали одне, а 90 інше, але показали тільки оті 10 і тому склалося враження, що, скажімо, всі "за". Або може бути й таке, що це були підставні люди…

…Сьогодні в цивілізованих суспільствах з розвиненою політичною системою і великим досвідом проведення виборів стоїть питання про те, що під час виборів ЗМІ мають бути відкритими і не повинні працювати на боці одного політика, а мають подавати збалансовану інформацію.

- Мова й про приватні ЗМІ?

- Безумовно. У світі взагалі ЗМІ переважно і є приватними. Але якщо вони не дотримуються певних вимог - до них застосовують відповідні санкції.

- Але в Україні приватні ЗМІ переважно для того й створюють, аби вони здійснювати вплив на політичні процеси…

- Відверто кажучи, американська New York Times близька до демократичної партії, газета Wall Street Journal близька до республіканської партії. У Польщі "Газета Виборча" близька до ліберальних політичних сил, інші видання - до консервативних. У Франції газета "Фігаро" традиційно підтримує правих, інші видання традиційно підтримують лівих. Тобто насправді у світі медіа також мають певне політичне забарвлення і певні симпатії. Правду кажучи, ніхто з того не дивується і всі те розуміють. Зрештою, ніхто не може заборонити журналістові висловлювати свої погляди - і це нормально. Але. Існують політичні стандарти, яких мусять дотримуватися всі ЗМІ. Межа дуже тонка, але вона існує. У демократичних країнах ЗМІ не можуть собі дозволити стати необ'єктивними, подавати перекручену, неправдиву чи маніпульовану інформацію. Десь, як у Франції, працюють певні правила під час виборчих кампаній. А в інших країнах неправдиві, маніпулятивні ЗМІ виштовхує суворий медіаринок. Тобто якщо ЗМІ маніпулює думкою громадян, подає неправдиву інформацію - він програє своїм конкурентам. Такий ЗМІ стає непопулярним - його перестають дивитися, читати. В Україні ж ми не можемо сказати, що існує ринок медіа - ЗМІ переважно дотаційні. Тож нема відповідно процесу відсіювання нечесних ЗМІ.

- Що мало б відбутися в Україні, аби ми наблизилися до тих стандартів, чинних нині в демократичних країнах?

- Треба відверто сказати, що самим державним регулюванням мало що зробиш. Але однозначно що воно має бути. Інформація про власників медіа має бути відкритою та доступною, як то є в цивілізованому світі. Зрештою, ситуація змінюється й в Україні. І якщо порівняємо її з тою, що була в нас іще п'ять років тому, то побачимо, що таки стало більше ЗМІ, змінилися вимоги аудиторії, яка вже не хоче слухати відверту джинсу, або ж ця джинса вже не є настільки впливовою. Звичайно, іще далеко до того, аби сказати, що в нас усе добре, але принаймні рух у цьому напрямку є. Зрештою, аби змінилося щось більше, потрібен і час. Пам'ятаємо, що в радянські часи всі ЗМІ були по суті органами державної пропаганди. І в багатьох жителів країни була така позиція, що коли вже щось надрукували в газеті - то це однозначно правда… Чимало людей і досі так сприймають телебачення чи газету. Така собі магія сказаного по телевізору чи магія друкованого слова. Той, хто у ЗМІ зловживає маніпуляціями, дуже чітко розуміє цю психологічну особливість людей і дуже добре нею користується.

Зрештою, тут уже люди й самі мають вчитися. Не робити поспішних висновків, користуватися різними джерелами інформації, "вмикати" критичне мислення і не завжди беззастережно вірити на слово. Навіть якщо це сказано по телевізору чи надруковано в газеті…

Газета ВО "Свобода"