ВО "Свобода"

ENG

22 червня 2016
Бізнес після повернення з війни. Як троє ветеранів допомогли одне одному стати на ноги
Бізнес після повернення з війни. Як троє ветеранів допомогли одне одному стати на ноги

Рік тому ми вже спілкувалися із Олегом Бугаєм (svoboda.org.ua) - тоді він, командир гармати 2С-3 "Акація", приїхав у відпустку й розповідав про артилерійські будні на Луганщині. Після демобілізації боєць "Легіону Свободи" взявся за побудову власного бізнесу. Пліч-о-пліч із ним - двоє товаришів, які теж пройшли горнило російсько-української війни. Хлопці спеціалізуються на роботах із автосклом - і замовлень за перший місяць у них досхочу. Їхня фірма на київській Дарниці здійснює ремонт, тонування, полірування та заміну автоскла.

"Компанія, в якій працював до війни, мене не дочекалася. Моя посада була зайнята - запропонували аналогічну, але в дуже незручному місці. Та я й так подумки відкривав власну справу. І втрата "насидженого місця" стала додатковим стимулом написати заяву за власним бажанням", - розповідає Олег про шлях до свого бізнесу.

У центрі зайнятості закінчив програму з підготовки приватних підприємців: "Обов'язковою умовою була реєстрація приватним підприємцем. Раз зареєструвався - вже точно треба пробувати. Отримав допомогу на початок власної справи, підготувався й почав. Хоча більше 90% групи закінчували цю програму лише задля отримання разової виплати у 20 000 - вони нічого не збиралися далі робити".

На цьому допомога держави малому бізнесу ветерану війни закінчується - на разі немає держпрограм, що стимулюють вояків до відкриття своєї справи та суттєвих пільг для таких бізнесменів. А для роботодавців взяти на підприємство "атошника" - головний біль. Із цим зіткнувся Сергій, який на сході був механіком-водієм Олегового екіпажу.

До війни Сергій працював будівельником - об'їздив усю Україну. З початком російської агресії рвався на війну, але було шкода маму, тому чекав повістки. "Сергій катав мене по полях Луганщини без фар. Хоча у хлопця немає навіть прав", - розповідає директор "Автоскла" Олег Бугай. "А там права ролі не грають - правила дорожнього руху в полях ні до чого. А на трасі мені все одно поступаються місцем і даішники не чіпають. У Києві бракує такої машини - особливо в години пік та в сесійні дні Верховної Ради", - не розгубився Сергій.

Після демобілізації хлопцеві чимало довелося поневірятися без роботи. Спершу став на облік у центрі зайнятості. Потім почав самостійно займатися працевлаштуванням. "Роботодавці не хочуть брати ветеранів - думають, ми всі неадекватні. Звідки їм знати, що це не так? Після повернення нас ніхто не перевіряв. Хоча в США, наприклад, із поліцейським, що стріляв у людину, проводять психологічну роботу, відсторонюють його від виконання обов'язків. У нас робота із психологом можлива в кращому разі, якщо ти сам звернувся. Добре, що ми не бачили кишок, що звисають із дерев. А хтось же втрачав там друзів, близьких. І не в кожного психіка стійка".

Дивно, але вояки із розумінням ставляться до цивільних, які остерігаються ветеранів. "Треба розуміти, що тоді в армію не було ретельного відбору. У нашому підрозділі, наприклад, відсотків із 30 було судимих. Хоча ці люди на війні себе дуже добре проявили. А в умовах замкненого простору (ми півроку були у посадці 100 м завдовжки і 10 м завширшки без права виходу звідти) почувалися як риба в воді", - розповідають хлопці.

Та психічний стан - це не єдине, що відштовхує роботодавців. Підприємство повинне надати воякові додаткових два тижні відпустки. Це плюс для працівників, але для роботодавців - ще одна причина відмовити.

Хлопці кажуть, що у відпустку підуть узимку, а тепла пору року - саме той час, коли водії активно користуються автівками та виявляють до них прискіпливу увагу. Взимку хіба що наркомани "допомагають" здобути клієнтів. "Часом бувають "хвилі" - і за ранок десяток машин може приїхати з розбитими боковими вікнами. Допомагають у бізнесі і правила ЄС. Автівки та особливо фури не пропускають через кордон, якщо лобове скло пошкоджене", - кажуть майстри автошкельної справи.

Їхня фірма за місяць виконала із 20 замовлень - зі слів Олега, роботи вистачає. "Бізнес для мене не новий. Я сім років пропрацював у цій галузі. На таке велике місто, як Київ - три чотири десятки людей, які вміють правильно встановлювати скло. Ми всі знайомі і якщо хтось звільняється - у нього є робота вже за кілька днів. Галузь дуже вузька".

У планах підприємства - відновлення фар та вікон, полірування автомобіля, бронювання фар. Побачивши подив, Олег пояснює, що бронювання скла - це не захист від уламків снарядів (як спершу може намалювати уява), а протекція від камінців. Цей захід підвищує стійкість матеріалу на 50-70%. До того ж, скло не мутніє. "Зараз окрім скла та фар покривають ще й найбільш уразливі місця - це пороги, які активно оббиваються, дверні ручки й, обов'язково, фари (особливо протитуманні) і капот. Це добре, якщо машиною тільки на дачу їздиш на швидкості 80 км. А якщо це машина охорони чи супроводу, що йдуть на великих швидкостях - ці машини зазнають дрібних деформацій".

Третій працівник "Автоскла" - капітан ЗСУ, командир взводу у 12-му батальйоні територіальної оборони Києва Юрій. Він своїми руками побудував офіс фірми, розробив сайт та відповідає за рекламу "Автоскла". Його з Олегом пов'язує дружба ще зі шкільних років. А на війну Юрко - один із перших добровольців - зголосився 9 травня 2014-го. Бажання далі служити у війську не лишилося: "Яке бажання, якщо припинили воювати і сіли на одному місці?"

Воякам, які виросли із роботи на когось і наважуються на відкриття власної справи, хлопці радять бути сміливішими. А той, хто має голову та руки, гідну роботу завжди знайде. І доки цивільні роботодавці як вовки вогню уникають співпраці з "атошниками", доки держава не запровадила механізми коригування цієї ситуації - вояки беруться до старої-доброї самоорганізації. Бойове братерство - те, що допомагало вижити на війні, і те, що дозволяє стати на ноги в мирному житті.

Підготувала Настя Сніжна, воєнна прес-служба ВО "Свобода"