ВО "Свобода"

ENG

16 травня 2016
Людина, що випередила свій час
Людина, що випередила свій час

Юрій Іллєнко передбачив нинішню війну і творив кіно, що актуальне досі.

З нагоди 80-літнього ювілею видатного кінооператора, режисера та ідеолога українського націоналізму Юрія Іллєнка в межах авторського проекту Ірини Фаріон "Від книги до мети" у Львові відбулася зустріч із сином та дружиною кіномитця - народним депутатом України Андрієм Іллєнком та народною артисткою України Людмилою Єфименко. Багато говорили про Юрія Герасимовича, цитували його твори, згадували неповторні фільми, плакали й усміхались… Пропонуємо нашим читачам найцікавіші думки і спогади, які звучали цього творчого вечора.

"РІВНО 12 РОКІВ ТОМУ я стояла у Великодню п'ятницю в черзі до плащаниці, - пригадує Ірина Фаріон. - В руках тримала газету "Слово просвіти". Почала читати дивовижний для мене текст Юрія Іллєнка, який називався "Відозва до української інтелігенції". Ця відозва справила на мене колосальне враження… Потім ми передали цю статтю Олегові Тягнибоку. З 2006 року почалася наша спільна робота з Юрієм Іллєнком. Але в останню чергу Юрій Іллєнко - політик, він передусім - Провідник. Велич нації і сила держави будується мистецтвом і війною. Юрій Іллєнко творив своє мистецтво як велику війну з рабством, плебейством, малоросійством і пристосуванством".

Зі сльозами на очах ділиться спогадами про свого чоловіка народна артистка України Людмила Єфименко: "Юра - це подарунок долі в моєму житті. Спочатку я покохала його як видатного режисера, бо фільм "Білий птах з чорною ознакою" перевернув моє життя, пробудив заспаний ген українства. Коли вперше побачила це кіно, то сказала: "Боже, як я взагалі можу думати про те, щоб працювати в Москві, коли я українка".

Юра може пишатися своїми дітьми, адже вони продовжують його справу. Андрій як народний депутат і громадський діяч, а Пилип на посаді голови Держкіно - реалізовує мрію Юри про відродження нашого кінематографу й очищення українського інформаційного простору від російського лайна.

Ми увесь цей рік будемо присвячувати Юрі. Відбуватимуться ретроспективи його фільмів, у Києві в музеї буде виставка, присвячена творчості Юрія Іллєнка. Триватиме вона близько чотирьох місяців. Відкриватимемо також меморіальну дошку на будинку, де він мешкав, а на День кіно у вересні відкриємо пам'ятник Юрію Іллєнкові на студії Довженка…".

Оператор-новатор, який випередив свій час.

Син Юрія Іллєнка Андрій пригадує те, як його батько ламав стереотипи у світовому кінематографі. "Операторська майстерність, яку батько продемонстрував у фільмі "Тіні забутих предків", - розповідає Андрій, - була абсолютним новаторством. Це вже тепер, через десятиліття, кінострічки, що стають переможцями найпрестижніших фестивалів, переважно знімають в динаміці і ручною камерою. Але тоді, у середині 60-х, це було щось нове, свіже, в очах багатьох - безумне. Батько розповідав, що його не раз попереджали, що після такої манери кінозйомки його дискваліфікують як оператора і він втратить право називатися професіоналом. Але тато все одно на це пішов. І фільм "Тіні забутих предків" відкрив нову сторінку в кінематографі й операторській майстерності.

Як режисер він також знімав кіно, що випереджало свій час. Згадати бодай його режисерський дебют - фільм "Криниця для спраглих", який цензура заборонила і знищила. Дивом вдалося врятувати одну єдину копію. Минуло 20 років, і лише наприкінці 80-х дозволили публічно демонструвати це кіно. Не перестаю дивуватися з того, як батькові вдалося створити фільм "Білий птах з чорною ознакою" в умовах совєцької тотальної ідеологічної цензури, коли усяка згадка про УПА чи бандерівців були абсолютним табу. Юрій Іллєнко не лише згадав про УПА у своєму фільмі, а ще й зумів зробити українського повстанця харизматичним героєм, який викликав величезну симпатію. Персонаж, якого тоді зіграв ще зовсім юний Богдан Ступка, у фільмі говорить про те, що наша воля така, як ті гори, висока. Німці й москалі підуть, а ми тут будемо жити і будувати свою державу. Уявити собі таку фразу в радянському кіно у 1971 році було просто немислимо.

Останній татів фільм "Молитва за гетьмана Мазепу" був провокацією, творчим вулканом, який накопичувався у нього протягом багатьох років. Всі його фільми - це безконечна війна з цензурою… У 90-х роках відбувався цілковитий розвал кіноіндустрії, а тому тато не міг знімати кіно вже з економічних причин. Коли нареш¬ті з'явилася нагода зняти фільм, то він у ньому висловив все, що накипіло за стільки років. Тільки тепер, коли минуло майже 15 років з моменту прем'єри фільму "Молитва за гетьмана Мазепу", ми починаємо сприймати його як сучасне кіно. Коли цей фільм тільки завершили - це було випереджання свого часу на десятки років.

З братом Пилипом вирішили, що цьогоріч оновлену версію фільму "Молитва за гетьмана Мазепу" у відмінній якості ми викладемо для широкого доступу в Інтернет, аби кожен охочий зміг переглянути цю кінострічку".

Вступ у "Свободу" - це закономірна еволюція його життя

"Коли мене питають, чому батько пішов у політику, то пояснюю, що все його життя було політикою в широкому сенсі цього слова, - каже Андрій Іллєнко. - Згадаймо фільм "Легенда про Княгиню Ольгу". В Союзі, коли фільм знімали в котрійсь із республік, то обов'язково робили копію національною мовою, окрім загальноімперської російської. Але саме цей фільм Іллєнка категорично заборонили озвучувати українською мовою. Мовляв, в часи Русі української мови не було, а тому всі мають говорити російською. Це була імперська політика недопущення національного відродження в Україні. Торік нам вдалося знайти меценатські гроші і зробити якісну україномовну версію фільму "Легенда про княгиню Ольгу".

Батькова політична діяльність була логічним етапом розвитку всього його попереднього життя. Його вступ до ВО "Свобода" не був випадковим моментом. Це свідомий вчинок. На жаль, він мав дуже мало земного шляху, аби себе цілковито реалізувати в політиці, але навіть за цих кілька років він залишив по собі публіцистичні праці, виступи і статті, у яких передбачав дуже багато подій.

До прикладу, лейтмотивом його статті "Відозва до української інтелігенції" було питання інформаційного простору. Основна боротьба за вплив і владу відбувається в інформаційному просторі. Хто контролює інформаційний простір - контролює все інше. Він наголошував на тому, що наш інформаційний простір повністю окупований московським мотлохом, і наше завдання - повернути й очистити його, наповнити українським змістом. Нині ця тема уже стала основною для української політики, але він це детально описував ще 12 років тому.

Те саме стосується і його літературної творчості. Книга "Доповідна апостолові Петру" - це не мемуари, хоч за основу і взяте його життя. Це художній твір, роман. Він у цьому тексті не просто розповідає про своє життя, а торкається великої кількості глибоких філософських, історичних та ментальних питань…".

Якби Іллєнко був живим…

"Коли почався останній Майдан - я постійно про це думав, - відповідає Андрій Іллєнко на питання залу. Дуже переймався тим, що батько не дожив до цього дня. Це була його мрія - побачити українську націю, що піднялася з колін.

Він все це передбачав… Писав, що як тільки Україна захоче бути Україною, а не Малоросією і постсовком, то Росія піде війною. Він говорив, що війна культурна, інформаційна й економічна вже триває. Але як тільки Україна спробує позбутися впливу Москви, то почнеться реальна війна зі стріляниною і кров'ю.

Він був би щасливим побачити націо¬нальний підйом, який відбувся під час Революції Гідності. Я впевнений, що своїм авторитетом, життєвим досвідом, своєю безкомпромісністю, на яку насправді мало хто здатний, своєю безстрашністю він би вплинув на загальну ситуацію. Багато речей відбувались би по-іншому, якби він був сьогодні серед нас.

Батько мав безліч творчих планів і задумів. Досі у нас вдома шафа переповнена його кіносценаріями, які так і не стали фільмами. Батько до останнього дня боровся з хворобою. Зовні навіть не було помітно, що він важкохворий. Він не переставав триматися активного способу життя. За чотири дні до смерті він навіть у Дніпрі купався своїм улюбленим стилем "батерфляй".

Уже перед смертю він казав мамі, мені та брату, що хоч і відходить, але звідти зможе зробити більше, аніж зараз, коли має хворе тіло. Мені здається, що він помирав з відчуттям внутрішнього спокою. Хоч і не встиг реалізувати багатьох задумів, але те, що він зумів зробити, обов'язково працюватиме після його смерті. І воно працює. Роки минають, а його ідеї розвиваються. Нація змінилася - ми хоч і повільно, але рухаємось в напрямку творення української України".

Людмила Єфименко також переконана, що справа Юрія Іллєнка житиме. "Мені багато приходило пропозицій зніматися в російських серіалах і в російськомовних українських фільмах, - розповідає пані Людмила. - Від таких пропозицій я, звичайно, відмовлялася, натомість українського кіно знімали дуже мало. Але нещодавно я знялася в одному фільмі, режисером якого є наш з Юрою студент - Георгій Фомін. Дуже цікаво було на зйомках - хороша команда і всі одне одного підтримують. Одразу згадалась ота атмосфера, яку на знімальному майданчику створював Юра, коли вся знімальна група працювала в одному пориві. І тут це було… Думаю, що Георгій від Юри почерпнув оце неперевершене вміння творити атмосферу на знімальному майданчику. Справа Юрія Іллєнка живе, а його праця досі дає свої плоди…".

Святослав КОСТЮК. Газета ВО "Свобода"